25 лютого 2021 року – 150 років від дня народження Лесі Українки

 

10 фактів про Лесю Українку: нестримна геніальність європейки і витончена українська душа

 

150 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого (13-го за старим стилем) 1871 року – у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, але вона візьме псевдонім «Леся Українка» і стане одним із стовпів української культури. Батько Лесі (Лариси Косач) був правником, дійсним статським радником, маршалком Ковельського повіту. Мати (у дівоцтві Драгоманова) – відома письменниця і громадська діячка, яка взяла собі псевдонім – «Олена Пчілка». Її брат, дядько Лесі Українки, Михайло Драгоманов – видатний український історик, філософ, дослідник мови, фольклорист, прихильник ідеї «європеїзму» України.

Це вона, вслід за Шевченком, переконала свій народ у тому, що він може говорити й бути почутим, претендувати на визнання й славу. Це вона заново під'єднала українську культуру до засадничих цінностей європейської цивілізації.

Краматорська українська гімназія також долучилася до святкування такої дати.Учні 10 класу побачили її витонченою,жіночною та люблячою.

https://drive.google.com/file/d/1UBkFOvtfxjMjmCL9nV_Dx9ar9N2vm9lx/view?usp=sharing

Видане до 150-річчя з дня народження Лесі Українки повне зібрання творів, як не дивно, уперше дасть змогу прочитати її тексти без цензурних спотворень.

Міністерство культури та інформаційної політики 10 лютого запустило сайт з нагоди 150-річчя від дня народження поетеси Лесі Українки та мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен» –: https://www.radiosvoboda.org/a/news-lesya-ukrajinka-juvilej/31098105.html

Радіо Свобода зібрало інформацію (https://www.radiosvoboda.org/a/lesia-ukrayinka-10-faktiv/31096181.html) , яка проливає світло на унікальність особистості Лесі Українки та її творчої спадщини. Переконані, що ця інформація буде й цікава для вас.

1. Обдарованість

Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною:

У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова​),

у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову;

у 6 років уже майстерно вишивала;

у 9 – склала перший вірш – «Надія»,

у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка»;

у 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя;

у 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів»,

у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».

Леся мала хист:

і до малювання (деякий час навчалася в художній школі Миколи Мурашка в Києві);

і до музики (брала уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор);

і до вивчення іноземних мов (навчалася у приватних викладачів і вивчала мови самостійно).

Найбільший вплив, на думку біографів, справив на Лесю Українку її дядько Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався із нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові.

Біографи пишуть, що Леся мала свого дядька за «ідеал».

У формуванні особистості Лесі Українки безперечну роль відіграла її мати – Олена Пчілка, яка сама була обдарованою людиною, талановитою поеткою і «войовничою українофілкою». Однак, як зазначають біографи, зокрема і рідна сестра Лесі Українки – Ольга Косач-Кривинюк, у ставленні матері до доньки Лариси не було теплоти, у дитинстві вона недооцінювала її здібності, часом навіть применшувала їх, не бачила глибини Лесиної натури. Можливо, так склалося через те, що Леся мала заглиблену в себе, «потаємну вдачу», що контрастувала із веселим характером старшого сина Косачів – Михайла.

Основним джерелом інформації про Лесю Українку є книга її сестри Ольги – ​«Леся Українка. Хронологія життя і творчості».

23 роки Ольга Косач-Кривинюк витратила на опрацювання родинного архіву Косачів-Драгоманових, величезної кількості листів, зокрема і самої Лесі Українки. Ольга вберегла цей архів під час сталінських репресій проти її родини у 1930-х роках, а потім вивезла його на Захід через фронти Другої світової війни.

Результатом стала біографічна книга, що вийшла друком у Нью-Йорку аж у 1970 році – через 25 років після смерті Ольги Косач-Кривинюк. Вона померла від хвороби в таборі для переміщених осіб 11 листопада 1945 року в німецькому Авґсбурґу.

2. Псевдонім

Є різні версії того, чому Лариса Косач обрала собі псевдонім «Леся Українка».

Оскільки дівчинка це зробила у ранньому віці, то вважається, що таке літературне ім’я було обране з ініціативи матері – Олени Пчілки. З одного боку, цей псевдонім прямо вказує на культурну ідентичність, а з іншого – він давав зрозуміти читачам львівського часопису «Зоря», куди надіслали Лесині поезії, що авторка походить не із Галичини.

За іншою версією, псевдонім Лариса Косач обрала сама, наслідуючи свого дядька Михайла Драгоманова, якого надзвичайно шанувала і любила, і який часом підписував свої твори – «Українець».

3. Поліглотка

Леся Українка знала більше ніж десяток мов, серед них і латину та давньогрецьку.

Окрім рідної – української, вона вільно розмовляла французькою, німецькою, італійською, польською, болгарською і російською мовами, розуміла грузинську.

«Леся мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, немає такого звуку, якого вона не могла б виговорити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову», – повідомляє біограф.

4. Спадок

По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики.

«Ще у 1889 році в листі до брата Михайла Леся Українка виклала велику програму перекладів творів світової літератури українською мовою. В рамках цієї програми вона перекладала твори Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль» (1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона».

Видане в СРСР, цензуроване радянською ідеологічною машиною, зібрання творів Лесі Українки становить 12 томів.

«Послідовна речниця української ідеї, цілковито незалежна від російських впливів поетка, іронічна й скептична в оцінці імперських авторитетів і цінностей мислителька. Свого часу було зроблено все можливе, щоб такої Лесі Українки ми не побачили. Її цензурували надзвичайно пильно, адже в радянському іконостасі вона мала постати бездоганною предтечею соціалістичного реалізму et cetera», – писала літературознавиця Віра Агеєва.

У незалежній Україні видавництво Komora видало тритомник листів Лесі Українки.

Є електронні ресурси, де зібраний доробок Лесі Українки.

5. Фольклористка

«Леся Українка впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік Климент Квітка в 1913 році.

Леся Українка і Климент Квітка були першими українськими фольклористами, які почали записувати виконання народних співів на фонограф.

«У 1908 році Леся виділила зі своїх невеликих коштів 300 рублів для Філарета Колесси, завдяки чому він зміг записати багато дум для свого фундаментального видання», – пише у біографії Лесі Українки її сестра Ольга Косач-Кривинюк.

6. «Лісова пісня» – шедевр, інтерпретація легенди про Ґрааль

Драму-феєрію «Лісова пісня» літературознавці називають шедевром української і світової літератури та драматургії.

У цьому творі Лесі Українки відчувається глибинний зв'язок із стародавніми поемами, що входять у творчу спадщину людства.

Деякі дослідники бачать у «Лісовій пісні» інтерпретацію легенди про Ґрааль​ (стародавній образ животворної енергії, сконцентрованої у жінці, а у християнстві – чаша, в якій збереглося кілька краплин крові Ісуса Христа – ред.)

Розповідаючи у «Лісовій пісні» сумну історію кохання, Леся Українка дивовижно точно та вишукано передала глибину вічного протистояння між світлим і темним у людському єстві, прірву між красою природи, неповторністю душі, здатної її відчувати, і потворністю обмеженості та жадібності.

У цей твір Леся Українка вклала усе своє дитинне зачудування світом, свій пошук спорідненої душі, увесь свій життєвий досвід, енциклопедичні знання і непересічний багатогранний талант.

Леся Українка написала «Лісову пісню» у Кутаїсі (Грузія) менше ніж за два тижні, і ще понад тиждень допрацьовувала текст.

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Я писала її 10-12 днів і не писати ніяк не могла... Але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Все боліло, наче мішки носила... Я здавна тую Мавку «в умі держала»... У Колодяжному (село на Волині, де у будинку, в якому Леся провела свої дитячі і юнацькі роки, тепер її музей – ред.) в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка», – писала Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27 листопада 1911 року.

Жанр, у якому була написана «Лісова пісня», тепер називають – фентезі.

7. Хвороба

Із 9-річного віку і до кінця життя Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Вона називала свою боротьбу із недугою – «тридцятилітньою війною».

Леся перенесла кілька операцій, весь час відчувала біль. Із часом до туберкульозу кісток додалися серйозні проблеми із легенями і нирками.

Почалося все, як пише сестра Ольга, у січні 1881 року, коли у дівчинки раптом почала дуже боліти нога (деякі біографи пишуть, що перед цим Леся застудилася і, можливо, це було ускладнення важкої вірусної інфекції) і то так сильно, що дитина плакала.

Лікарі вирішили, що це гострий ревматизм, лікували натираннями та мазями, і з часом, ніби все налагодилося.

Леся у дитинстві, розповідає її сестра, попри свою тиху вдачу, дуже любила танцювати. І вони разом зі старшим братом Михайлом (Леся дуже з ним дружила і зберегла цей зв'язок на все життя) танцювали «козачка». Але після цього Лесі чомусь ставало сумно, і як вона сама потім казала, ніби «ввижалася майбутня доля».

Туберкульоз кісток у Лесі діагностували влітку 1883 року. Їй оперували ліву руку, видаливши частини кісток, уражених хворобою. Лесі довелося відмовитися від музичної кар'єри, про яку вона думала.

Через деякий час Лесю Українку закують майже повністю у гіпс, вільною залишиться тільки стопа однієї ноги. Рідні бачили, що дівчина вправлялася, щоб грати пальцями цієї ноги на роялі.

Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби.

Такими місцями стали Єгипет, Італія, Крим і Грузія.

8. Любов

Леся Українка, як і більшість духовно обдарованих особистостей, захоплювалася талантами та уміннями інших людей.

Вона по-своєму любила кожного, хто збагатив її світ, зробив яскравішим її життя, а головне надихнув і направив її жадібний до пізнання мозок.

У ранньому дитинстві Леся була «нерозлийвода» зі своїм старшим братом Михайлом. Вони разом гралися, разом читали книжки, разом училися удома, оскільки батьки не хотіли віддавати дітей до повністю зрусифікованих шкіл.

Леся дуже любила своїх молодших сестер – Ольгу, Оксану, Ізидору. Навчала їх тому, що знала і уміла сама.

Великий пієтет у Лесі Українки викликали Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Михайло Старицький, Максим Ковалевський, сестра батька – Олена Косач, від яких вона не відходила, коли ті приїжджали на гостину до її батьків.

По-особливому Леся Українка ставилася до Івана Франка, вважала, що «і нігтя його не варта», але при цьому вступала із Франком в інтелектуальні дискусії, якщо мала інше бачення окресленої проблеми.

Соломія Павличко, одна із перших в Україні незашорених радянською ідеологією дослідниць життя та творчості Лесі Українки, висвітила тісні стосунки Лесі Українки із Ольгою Кобилянською, причому, в дуже вибуховому» на той час ключі.

«Що стосується чоловіків, то «дружба, а не кохання» зв'язала Лесю Українку із Сергієм Мержинським, з яким вона познайомилася 1897 року під час лікування в Ялті.

Леся називала його «другом моїх ідей».

Мержинський жив у Мінську, і коли його стан (у нього був туберкульоз легень або як тоді казали – сухоти) дуже погіршився, Леся Українка поїхала його доглядати, попри те, що її мати Олена Пчілка була категорично проти цього.

За одну ніч, біля ліжка помираючого Мержинського, 18 (31) січня 1901 року Леся Українка написала поему «Одержима».

Свою долю Леся Українка зв'язала із Климентом Квіткою.

Якось у листопаді 1898 року Леся читала своє оповідання «Над морем» на зібранні літературно-артистичного гуртка Київського університету. Там вона познайомилася із 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Вони з'ясували, що мають велике спільне захоплення – український фольклор.

Улітку 1901 року Климент Квітка їде разом із Лесею Українкою у подорож Буковиною. Поступово у них виникають стосунки. 7 серпня 1907 року Леся Українка і Климент Квітка офіційно оформили шлюб, а через два тижні разом вирушили до Криму, де Квітка отримав посаду в суді. Ця робота забирала у нього багато сил, але не давала достатньо грошей для нормального життя.

Через нервове і фізичне перенапруження Климент і сам захворів на туберкульоз. Але приклад Лесі надихав його, і Квітка робив усе, щоб урятувати їх обох. Климент розумів велич особистості, з якою його пов'язало життя, вважала сестра Лесі – Ізидора.

Квітка возив Лесю на лікування за кордон, шукав місця, що підходили їй для життя. Проте, часом йому доводилося навіть продавати речі, щоб купити ліки.

Але хвороба Лесі прогресувала...

Климент Квітка став удівцем у 33 роки і тяжко пережив смерть дружини.

Доля відвела йому ще сорок років життя, і про Лесю він ніколи не забував.

Квітка обійняв посаду заступника генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради, а у березні 1918 року був призначений заступником міністра юстиції УНР. ​

Після перемоги більшовиків і встановлення радянського ладу – Климента Квітку переслідували, арештовували, він відбував покарання у ГУЛАГу.

Помер Квітка у 1953 році в Москві.

9. Останні дні у Грузії

Останній час свого життя Леся провела у грузинському містечку Сурамі разом із Климентом Квіткою.

Вони приїхали до Грузії у 1903 році, жили там у різних місцях і активно працювали, зокрема над обробкою зібраного фольклору та Лесиних драм.

Останнє десятиліття у житті Лесі Українки вважають найбільш плідним і зрілим періодом її творчості. Його назвуть найсильнішими роками українського модернізму.

«Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?» – пише Леся.

В останній рік життя Лариса Косач-Квітка – Леся Українка – написала драматичну поему «Оргія» і триптих – «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета», який присвятила Івану Франку.

Дізнавшись, що донька дуже погано вже себе почуває, до неї у Грузію разом із Ісидорою приїжджає мати – Олена Пчілка. І Леся Українка в останні дні і години життя надиктовує їй начерки своєї останньої, незакінченої драми «На передмісті Александрії...».

Померла Леся Українка на 43-му році життя 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі.

Похована Леся Українка на Байковому кладовищі в Києві.

10. Цензурування, репресії проти родини і...перемога

Радянська влада, усвідомлюючи фундаментальну роль культури у формування світогляду людей, використовувала творчість українських геніїв для своїх цілей. Спадщину Лесі Українки, як і творчість Тараса Шевченка та Івана Франка, обрізали за усталеним ідеологічними шаблонами.

Ті твори Лесі, що були включені в систему шкільної та вищої освіти СРСР, інтерпретувалися як підтвердження головних ідеологічних комуністичний догм. А ті твори, які для цього ніяк не можна було використати, вилучалися і табуювалися.

Це і драма «Бояриня», де були показані справжні відносини між українцями та росіянами після Переяславської ради. Це і «Кассандра», «Камінний господар», «Оргія» – твори, в яких Леся Українка торкнулася тем спільних для української та ширшої європейської культури.

Піднявши спотворений образ Лесі України на знамена так званої пролетарської культури, радянська влада при цьому усіляко переслідувала її рідних. Їх піддавали репресіям, ув'язнювали і висилали у табори. Навіть матір письменниці, вісімдесятилітню Олену Пчілку хотіли заарештувати.

Цинізму не було меж. Коли, наймолодшу рідну сестру Лесі – Ізидору Косач – звільнили із «Онеглагу» в 1940 році, то її примусово залучили разом із сестрою Ольгою до підготовки вшанування у лютому 1941-го року 70-річчя від дня народження Лесі Українки – «видатної поетеси революціонерки», як наголошувала радянська ідеологія.

Проте, тоталітарна система, з часом завжди програє геніям.

Леся Українка, своєю творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний цивілізаційний контекст людства.

«Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація», – наголосила Оксана Забужко в інтерв'ю Радіо Свобода.

Своєю «шляхетною аристократичною лицарською українською жіночністю» Леся Українка заклала такі суспільні і культорологічні тренди, які у кожній епосі знаходять нові форми для втілення.

Сама Леся Українка вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…»

 

 

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

 

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.

КРОКУЄМО ДО ШКОЛИ РАЗОМ

                       Шановні батьки майбутніх першокласників 2021-2022 н.р.,

які виявили бажання бути членами великої родини   

Краматорської української гімназії.

Сьогодні звертаємося саме до Вас і Ваших дітей!

На жаль, через загрозу поширення коронавірусу  та запровадження  карантинних обмежень ми не можемо зустрічатися з Вами очно. Тож сьогодні маємо  можливість поспілкуватися дистанційно.

Дехто з вас уже знайомий з нашим навчальним закладом, бо Ваші старші діти є гімназистами, декому вперше доведеться переступити поріг нашого закладу. У будь-якому випадку наступна інформація буде корисною для всіх.

У нашому закладі створено належні умови для комфортної роботи  педагогів, дітей та їх батьків. Освітній простір закладу працює на дитину та для неї. У  Краматорській українській гімназії затишно та безпечно. Ми пропонуємо своїм учням освітній досвід, який максимально розкриває їхній навчальний потенціал. Вони прямуватимуть шляхом, на якому стануть незалежними учнями з широким кругозором, навчаться критично мислити та легко вирішувати проблеми, а також розвиватимуть свої таланти.

Тож будемо знайомі    з освітнім простором КУГ можна познайомитися за посиланням :

https://drive.google.com/file/d/1bVck2zMdg4uNQ7vCvIiQZXxi9CelgZkH/view?usp=sharing

Наша робота спрямована на підготовку учнів до майбутнього. Ми прагнемо виховати випускників з українським серцем і сучасними навичками, які:

·        ·самостійно навчаються протягом всього життя;

·        знають свої сильні сторони;

·        гнучкі та легко адаптуються до змін;

·        відповідальні громадяни, які діють, керуючись морально-етичними чеснотами;

·        поважають права інших.

Ми приймаємо до Краматорської української гімназії не лише дитину, а й найближчих для неї людей — тата і маму, і бачимо батьків активними учасниками навчально-виховного процесу нарівні з учнями та вчителями. Навчання – це не двосторонній процес взаємодії учнів та вчителів, в ньому присутня і третя, не менш важлива, сторона – батьки.

Шановні батьки! Прийом документів до першого класу  2021-2022 н.р. триває до 31 травня 2021 р., але класи майже укомплектовано. Зарахування здійснюється відповідно до Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти i науки України від 16 квітня 2018 року № 367, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 травня 2018 р. за № 564/32016. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0564-18.

Ми плануємо провести  загальні збори для  батьків  у квітні 2021 р.

Які необхідні документи для зарахування до 1 класу?

Необхідно одному з батьків  надати:

·        заяву про зарахування,

·        копії свідоцтва про народження дитини, ІПН;

·        оригінал медичної довідки за формою первинної облікової документації № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 серпня 2010 року № 682, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2010 року за № 794/18089.

·        карта профілактичних щеплень

·        у разі наявності та за бажанням одного з батьків до заяви можна додати оригінал або копію висновку про комплексну (чи повторну) психолого-педагогічну оцінку розвитку дитину чи витягу з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації. Це потрібно лише для дітей з особливими освітніми потребами, аби школа відкрила інклюзивний клас.

До загальних зборів (орієнтовно квітень) просимо надати   копії свідоцтва про народження дитини, ІПН, які Ви можете надати секретарю КУГ з понеділка по п’ятницю з 8.30- 16.00.

У 2021-2022 н.р ми плануємо  відкрити 3 класи. Навчальний процес будуватиметься  на засадах реформи НУШ,  типових освітніх програмах для учнів закладів загальної середньої освіти з метою забезпечення впровадження Державного стандарту початкової освіти. (За даним покликанням можна познайомитися зі змістом освітніх програм: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-pochatkovoyi-shkoli- Типові освітні програми для 1-2 класів НУШ  )

Один клас (класовод Бакаєва Ірина Валеріївна) у 2021-2022 н.р. буде працювати за  програмою «Інтелект України»

Мета проєкту— навчити дитину бути успішною, навчити радіти життю.

Місія:

Сформувати майбутній інтелектуальний фонд нації за рахунок упровадження наукових досягнень та інноваційної практики в системі освіти України!

Цінності:

• Лідерство.
• Інновації та розвиток.
• Професіоналізм та компетентність.
• Ефективність.
• Патріотизм.
• Результативність .
• Творчість.

Переваги:

• Потужна науково-методична база.
• Єдина масштабована програма в Україні.
• Системний медико-психологічний супровід.

Науково-педагогічний проєкт «Інтелект України» працює в межах нормативно-правової бази України, згідно з чинним законодавством. Учні проєктних класів навчаються за спеціально розробленими навчальними планами. Навчальні програми та інші навчальні матеріали мають необхідні грифи Міністерства освіти і науки України та сплачуються за рахунок батьків дітей, що виявили бажання навчатися за даною програмою. (На сьогодні ця сума складає 240 грн. на місяць) Детальнішу інформацію Ви отримаєте на зборах, про які повідомимо згодом.

Дозвільні документи щодо впровадження програми, додаткову інформацію можна знайти тут:

Нормативна база з питань реалізації науково-педагогічного проєкту «Інтелект України» в закладах загальної середньої освіти (pdf-file)

Лист Державної служби якості освіти України від 06.08.2020 № 01/01-23/929

Освітня програма початкової школи НПП «Інтелект України»

Роз'яснення МОНУ щодо зарахування дитини до школи.

Додаткові роз'яснення МОН щодо процедури зарахування: https://mon.gov.ua/ua/news/poryadok-zarahuvannya-u-1-j-klas-u-2018-roci-vidpovidi-na-najposhirenishi-zapitannya

Один із принципів Нової української школи – партнерство, у тому числі – між школою та батьками. Батьки можуть створювати свої органи громадського самоврядування, а отже – впливати на освітній та виховний процеси.

Відтепер батькам легше контролювати фінанси школи. Усі навчальні заклади, які отримують публічні кошти (це, наприклад, бюджетні кошти та благодійні внески), зобов’язані оприлюднювати свій кошторис та інформацію про витрати. І батьки тепер можуть здійснювати перерахування благодійних внесків цілеспрямовано на школу, а не збирати готівкові кошти, які дуже складно обліковувати.

Співпраця між усіма учасниками освітнього процесу – учителів, учнів, адміністрацій та батьків – наріжний камінь, який допоможе досягти всіх інших результатів. Адже тільки так можливо втілити головну мету: змінити освітнє середовище, впровадити навчання для життя.

І врешті – зробити українську школу відкритою, цікавою та сучасною.

 

Про що мають пам’ятати батьки під час вступу дитини до 1-го класу?

Вступ дитини до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини. Хвилювання батьків пов'язані з вибором навчального закладу, із процесом зарахування, а також з їхньою дитиною — її вміннями, знаннями, можливостями тощо. Дитина від батьків чекає підтримки, прийняття, розуміння і любові. Ми неодноразова на сторінках нашого сайту розповідали про умови, які створено в гімназії, правила зарахування до навчального закладу тощо. Сьогодні надамо  інформацію щодо підготовки до навчання у початковій школі, дамо відповіді на Ваші запитання.

ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

5. Було б добре , щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.

ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

·         краща школа — це та школа, де вчать думати;

·         краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;

·         Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про:

·         педагогічний колектив;

·         типи і види реалізованих навчальних програм;

·         особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;

·         особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;

·         технічне та методичне оснащення навчальних класів;

·         традиції школи, її випускників;

·         додаткові навчальні послуги;

·         ставлення до дітей;

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.

2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації необхідно бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що дасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин.

3.Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

4. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

5. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.

6. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.

ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має  бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства? Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Ми чекаємо від батьків:

·        віри у свою дитину та прийняття її такою, якою вона є;

·        бажання розвивати творчі здібності та всіляко заохочувати прояви ініціативи;

·        довіри до всіх, хто працюватиме з дитиною: до керівництва навчального закладу, вчителів, психологів, адже всі вони — професіонали, віддані своїй справі й готові до діалогу та співпраці;

·        чіткого розуміння, що навчання для дитини є своєрідною роботою, що повинна цінуватися і сприйматися так само, як і ваша щоденна робота;

·        зацікавленості шкільними справами дитини;

·        підтримки здорового способу життя;

·        поваги до української мови, культури та традицій, толерантного ставлення до культур інших народів.

Шановні батьки! Тож давайте крокувати у Країну Знань разом. Краматорська українська гімназія чекає   саме на  ВАС.

 

 Матеріал підготувала

Тетяна Сезько,

заступник директора з навчально-виховної роботи

 Краматорської української гімназії.